Олена Підгрушна: «Український прапор постійно був з нами»

Олімпійська чемпіонка з біатлону, аспірантка Львівського державного університету фізичної культури Олена Підгрушна ось уже кілька місяців працює у новому для себе статусі та середовищі – у Міністерстві молоді та спорту України заступником міністра Дмитра Булатова. А ще в лютому 2014 року у складі національної жіночої збірної України Олена у статусі капітана команди здобула олімпійське золото у Сочі.

– Як оцінюєте спортивний сезон, який минув? Прокоментуйте перемоги і поразки, а також перспективи збірної на наступний рік.
– Спортивний сезон був дуже яскравий. У плані підготовки і змагань все відбувалося відповідно до плану, а от щодо емоцій – такого року я, мабуть, ще не переживала. Грудень минув доволі стабільно, а найважче було в січні та на початку лютого – уся команда перехворіла саме в той момент, коли починалася остання фаза підготовки до Олімпійських Ігор.
Відновлювалися всі по-різному, що й позначилося на результатах особистих гонок. Мій головний шанс був в індивідуальній гонці, і промах на останній стрільбі, мабуть, ще довго буде снитися – він позбавив мене медалі. Ну, а естафета... У цій гонці зійшлися всі зірки.
Зараз, з відстані у чотири місяці, здається, що ми просто не могли програти. Хоча одна помилка когось із чотирьох – і все б могло закінчитися не так радісно. Наступний сезон, як і всі післяолімпійські сезони, буде цікавим. Ті, хто не реалізував себе на Іграх, прагнутимуть взяти своє. І, звичайно, побачимо багато нових облич у багатьох командах. І Німеччина, і Норвегія, і Росія, і Франція – в усіх є спортсмени і спортсменки, які закінчили кар’єру, а на «святі місця» є купа претендентів.
У нашій збірній я впевнена, теж з’являться нові зірки – можливо, не одразу, не в перший сезон. Тому не треба чекати, а тим більше вимагати високого результату. Але думаю, конкуренція основному складу і у чоловіків, і у жінок буде дуже цікава.

– Олімпіада в Сочі стала нелегким випробуванням для українських спортсменів, адже під час напружених спортивних змагань у Росії відбувалися криваві події на Майдані у Києві. Як вдалося триматися під час цих подій ще й мати сили здобути золото?

– Так, ці Ігри назавжди залишаться в історії та в пам’яті пов’язані з подіями на Майдані. У Сочі керівництво команди і федерації намагалися дещо відгородити нас від потоку інформації та нервів, пов’язаних з тими подіями. Очевидно, це допомогло – вони взяли на себе основний удар. Хоча, звичайно, ми знали, що відбувається, і дуже переживали. Це були якраз ті дні, коли ми не знали, в яку країну повернемося. Невідомість, невпевненість у завтрашньому дні в буквальному сенсі слова – це найтяжче. Тоді багато хто говорив, що команда має поїхати з Олімпіади. А я впевнена, що ми своїм золотом у Сочі зробили для країни значно більше, ніж якби залишили Олімпійське селище.

– Російські вболівальники були не дуже позитивно налаштовані до українських спортсменів. Чому, на вашу думку, так сталося під час Олімпіади у Сочі?
– Знаєте, у мене в Росії багато друзів, багато вболівальників. Багато росіян підтримували нас усі роки, коли я виступала в складі збірної. Епізоди з негативною реакцією в Сочі справді були. Ідеологічна машина у наших сусідів працює настільки потужно, що поки не дає шансів вести діалог, пояснити свою позицію. Це стосується навіть спортсменів, які завжди поза політикою. Але я вірю, що спорт врешті-решт зіграє вирішальну роль в порозумінні і встановленні миру...

– Фото розписаного прапора України, який ви брали з собою усюди, облетіло увесь світ. Ви привезли його з Майдану? Чи вдалося між змаганнями побувати на Майдані?
– Так, я побувала на Майдані, коли повернулася з Олімпійських Ігор. На той момент ситуація уже дещо стабілізувалася. А прапор, який ми весь сезон возили з собою, нам передали вболівальники ще у вересні, під час святкування 50-річчя українського біатлону. Він був з нами в усіх успіхах і невдачах, ми брали його з собою на церемонії нагородження, і фото з цим прапором дійсно обійшли весь світ. Для мене це один із найважливіших символів нашої перемоги, він втілює собою слоган «Україна – єдина» – оскільки на ньому є підписи вболівальників з усієї країни.

– Що для вас означає патріотизм? Чи коли-небудь отримували пропозиції перейти під прапор іншої збірної?
– Виступати за інші збірні мені ніколи не пропонували. Можливо тому, що наперед знали відповідь. А щодо патріотизму – не люблю гучних пафосних слів, тому скажу так: щаслива держава – це та держава, у якій щаслива кожна окрема людина. Кожен, хто чесно досягає успіху у своїй справі, чи-то в спорті, чи у бізнесі, чи на державній службі, робить свій внесок у добробут держави.

– Наразі ви зробили перерву у спортивній кар’єрі. Чи плануєте продовжувати спортивні виступи чи хочете зосередитися на роботі у міністерстві?
– Як і будь-яка жінка, я хочу народити дитину, а вже потім продовжити розвиток своєї кар’єри, думати або про повернення у спорт, або про продовження роботи на держслужбі, де мої знання і досвід могли б знадобитися українському спорту.

– Перебуваючи на посаді заступника міністра, які зміни або ж реформи плануєте запровадити?
– Передусім хочу подякувати усім, хто дав мені шанс, підтримав і продовжує підтримувати мене у цьому новому амплуа. І, до речі,тим, хто критикує, теж дякую, тому що довести, що критики помиляються – це чудовий стимул для розвитку. В міністерстві я відповідаю за напрямок неолімпійських видів спорту, за комунікацію, а також фактично представляю інтереси спортсменів, оскільки всі знання про нинішні реалії у мене ще зовсім свіжі... Щодо реформ,то зараз головна задача міністерства – зберегти спорт, вижити в умовах кризи економічної і політичної, зберегти систему підготовки і основних збірних, і молодіжних. А після стабілізації ситуації роботи буде ще більше.
Досі спорт в Україні напряму залежав від держави і був орієнтований на досягнення і медалі. Звичайно, медалі – це добре, але важливо змінити орієнтири. Необхідно, щоб спорт став частиною ментальності суспільства, щоб на нього був громадський попит, щоб дітям було цікаво не хапатися після уроків за «айпади», а вийти побігати, підтягнутися чи поганяти м’яча. А щоб їх зацікавити, потрібні чемпіони, зірки, медіа, які б про них яскраво розказували, соціально відповідальний бізнес, який би підтримав і зірок, і дітей, яким треба побудувати комфортні майданчики. Зараз в цьому ланцюжку не вистачає багатьох ланок – їх треба створювати і з’єднувати.

– Ваше одруження з депутатом ВО «Свобода» Олексієм Кайдою свого часу привернуло багато уваги. Чи присутня політика у вашому повсякденному житті? Чи підтримуєте політичні погляди свого чоловіка?
– Від політики зараз взагалі нікуди не подітися, навіть якщо у тебе чоловік не нардеп. Звичайно, з Олексієм вдома обговорюємо події, що відбуваються. Але свої політичні погляди я завжди залишаю вдома і ніколи не виношу на загал, оскільки була і залишаюся спортсменкою. А спорт покликаний мирити, а не розділяти. На старті гонки усі рівні, усі представляють свою країну і борються за перемогу в однакових умовах – хіба що комусь не пощастить з вітром на стрільбищі чи раптово сніг повалить. Ця ідеологія мені найбільше до душі.

– Під час розстрілу на Майдані 20 лютого Олексій Кайда був в епіцентрі подій і допомагав виносити поранених. Чи вам було відомо, що ваш чоловік там?
– Олексій, як і всі інші, беріг мене від переживань і поганих новин. Багато про що дізнавалася вже постфактум. Але, знаючи його, розуміла, що осторонь він не залишиться. Звичайно, переживала. Навіть не хочеться згадувати, як було тоді страшно...

– У одному з інтерв’ю Олексій Кайда розповів, що побачивши вас, зрозумів – це кохання з першого погляду. У вас було так само?
– Думаю, так. Ми вперше зустрілися в 2011 році, коли в Тернопільській облраді нагороджували команду після сезону. Олексій тоді працював на посаді голови обласної ради. Це був саме той момент у житті, коли розумієш – ось зараз ти зустріла свою долю...

– Поділіться планами на найближче майбутнє. Реалізація у якій сфері для вас є пріоритетною: сім’я, державна робота чи спорт? Чому?
– Зараз такі часи, що хочеться бути корисною країні там, де можна використати свої знання і навички, отримані за роки спортивної кар’єри. Тому на сьогоднішній день мій пріоритет – робота на посаді заступника міністра молоді та спорту, де є можливість реалізувати свої ідеї і перейняти багаторічний досвід колег. У спорті успіх завжди приносить поєднання молодості і досвіду. Нинішня команда у міністерстві підібрана саме за таким принципом, і я думаю, що завдяки цьому всі разом ми досягнемо результату.


За матеріалами: zaxid.net.

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ