Гандбол очима Тамари Смбатян

Тільки з посмішкою приходила та приходить у рідний зал багаторазова переможниця різних дитячих міжнародних турнірів, чемпіонка Європи серед студентів, учасниця багатьох європейських чемпіонатів у складі молодіжних команд різного віку та національної. А у складі «молодіжки» з пляжного гандболу разом з Наталією Савчин Тамара Смбатян виборола 5-те місце на чемпіонаті Європи в грузинському Батумі.

Успішна студентка Львівського державного університету фізичної культури, лідер "Галичанки", член національної збірної команди з гандболу, кращий гравець чемпіонату України за версією професіоналів, найкраща гандболістка Європи серед студентів і просто красива дівчина Тамара Смбатян розповіла уболівальникам про свої перші кроки у великому спорті й відкрила плани на майбутнє...

- Чи не сковує тебе слово наймолодший? Адже приставка НАЙ - завжди крокує з тобою. У минулому наймолодший гравець чемпіонату України серед команд суперліги, наймолодший гравець у складі різних молодіжних команд України як з гандболу, так і пляжного гандболу. Сьогодні – наймолодша у складі національної збірної та й, мабуть, і була наймолодшою серед учасниць фінальної частини чемпіонату Європи-2014.
- Я до цього звикла, адже ще в місцевій школі за бійцівські якості та мій фізичний стан, пам'ятаєте й ви мене перевели в старшу групу. Звісно, тут вже була й вища програма підготовки, що принесло в майбутньому свої плоди.

- Як ти сприйняла запрошення в національну збірну?
- Звісно, здивувалася. Хоча я постійно була у полі зору наставників, адже вони стежать за виступами гравців у національному чемпіонаті, в молодіжних чи клубних першостях Європи. На той час я вже була чемпіонкою Європи серед студентів, де була визнана найкращим гравцем турніру. За підсумками молодіжного чемпіонату Європи потрапила у символічну збірну та отримала приз найкращого розігруючого гравця чемпіонату. Офіційно згідно з наказом Мінмолодьспорту у національній збірній я з грудня 2013 року, але до цього Леонід Ратнер вже неодноразово запрошував мене на тренувальні збори збірної команди України.

- Як зустріли тебе старожили команди?
- Пригадую, на першому побаченні на зборах в Херсоні мені приділяли величезну увагу всі гравці, прагнули чогось навчити нового, звертали багато уваги на психологічну підготовку, розповідали різні пригоди під час офіційних ігор… Зауважте, що нині в команді гравці різного віку. Є й ті, що багато часу виступають за кордоном. Дехто з них старший за мене на цілих 13 років! Є й наша уродженка Коломиї, головний воротар збірної України Вікторія Тимошенкова, яка попробувала пороху в командах Росії, Туреччини та Румунії, в минулому також гравець «Галичанки», хороша подруга нашої Марійки Боклащук. І характерно, що нас всіх об'єднує гандбол, професіоналізм та Україна.

- Чи довіряли тобі вже виходити на ігри в офіційних іграх за вихід до фінальної частини?
- Боротися за путівку на чемпіонат Європи нам довелося з командами Австрії, Данії та Литви. Мене вже наставники потрошки награвали, тобто випускали в окремих моментах на своє бачення. Звичайно хвилювалася, але вже й тішилася своїми закинутими м'ячами, особливо у ворота датчанок. Найвідповідальнішою була гра з командою Австрії на нейтральному майданчику в словацькому місті Міхаловци (Європейська федерація заборонила Україні грати вдома через ситуацію на Сході). Завдяки характеру та командному духу ми змогли перемогти та потрапити на фінальну частину чемпіонату Європи.

- Коротенько розкажи про підготовку до фіналу?
- На збір команди, що проходив в Конча-Заспі, зібрали нас за 5 днів до початку фінальних змагань. Вже не було з нами лідера й одного із кращих гравців Європи Юлії Манагарової, яка підписала контракт з російською командою «Ростов-Дон», де й відразу ж стала росіянкою. Дві товариські зустрічі провели з командою «Ювента» в Словаччині не оптимальним складом, бо п'ять гравців не отримали віз. Не дочекалися від наших керівників федерації ігрової форми і грали у позиченій формі господарок. Щоправда, в день від'їзду команди до Угорщини до міста Дебрецен у нас була вже й форма, візи та навіть телетрансляції матчів в Україні.

- Твої враження від фіналу?
- Моя участь у цих змаганнях саме в день відправки була під знаком питання. На останньому тренуванні я підвернула ногу - гематома, сльози, чаклування лікаря та масажиста… Все ж таки мене просто взяли до складу делегації, навіть не як гравця. Чого я тільки не передумала в цю останню ніч! А на ранок мов і нічого не було. Можливо так Бог дав, почувши мої щиросердечні благання. Навіть вийшла на тренування перед першою грою та зіграти все ж таки не судилося. Про те через день таки випустили мене на майданчик. Допустилася школярської помилки при ловлі м’яча, адже так на лаві запасних захопилася грою, що вибігла на поле без ліпи. Знову довго не покидали думки - що подумають про мене, ті хто сиділи біля екранів телевізорів, дівчата та наставники. По-іншому пішла гра з румунками, адже на помилках вчаться, закинула два хороших м'ячі, комбінувала, зробила гольову передачу в лінію… Та поразка з різницею в один м’яч лишила нас подальшої боротьби за нагороди чемпіонату.

- Поділися найближчими планами?
- Після коротеньких різдвяних канікул – тренування. Готуємося до чергових турів чемпіонату України та матчів європейського Кубку Виклику. З командою плануємо вибороти золото чемпіонату України. На сьогодні ми на чолі турнірної таблиці та твердо віримо, що медалі найвищого ґатунку цьогоріч будуть у місті Лева. Хочемо привезти до Львова й Кубок Виклику ЄГФ. Після гучної перемоги над голандським клубом, жереб нас звів із клубом з Греції, з яким двічі будемо грати у Львові за домовленістю обох клубів. Вірю, що й городенківський десант уболівальників, як завжди 14 і 15 лютого нас підтримає (сміється). Ну а в червні знову збір та ігри національної збірної у відбірковому турнірі до фінальної частини чемпіонату світу. Нашим суперником буде амбіційна команда Польщі. Гандбол в цій країні сьогодні на значному підйомі. Полячки на недавньому чемпіонаті Європи провчили самих росіянок.

- Відомо, що до тебе привертають увагу різні засоби інформації з ціллю отримати якусь інформацію, коментар, чи навіть знятися в якомусь телесюжеті. Чи хвилюєшся?
- Якщо це після успіху команди, то звичайно це – приємно, бо переповнюють емоції, оплески та вираз обличь вірних уболівальників. А прихильників у нас тим часом чимало і у Львові, і в рідній Городенці, і в Кам’янці-Подільську, і в Києві, і в Херсоні… Значить, ми чогось досягли, коли з Городенки приїжджають вболівати за нас в Ужгород, Львів чи в Бровари… А, загалом, звикла, адже і я, і мої подруги по команді та наші наставники працюємо на професійній основі, не лише удосконалюємо ігрову майстерність, але й вчимося бути людьми. Та й хочеться довести те, що в тебе на душі і свій професіоналізм до нашої майбутньої зміни, до глядача та до спортивних керманичів.

- Чи часто згадуєш свою рідну школу? Якісь цікаві моменти дитинства…
- Аякже! Мені час від часу й сняться сни тих часів, коли ми їздили на змагання, як ми відпочивали у наметах на березі Дністра, як ми організовували в спортзалі дискотеки для команд учасниць різних турнірів, як ви водили нас, бувало й по 25 учнів по різних історичних місцях Києва, Одеси, Кам'янця-Подільського, Хотина, Ужгорода, Запоріжжя, як варили нам сніданки, обіди та вечері, вчили ділитися шматочком хліба, як організовували зустрічі з олімпійськими чемпіонками, нашою зіркою Марійкою Боклащук. А як не згадувати про наше перше чемпіонство, про перші виїзди команди в Польщу, Литву, Румунію, про часті вилазки на санчатах на урочище Червона, про відпочинки та тренування на березі Дністра, відвідини музею пожежної охорони міста та екскурсію в кузню Богдана Новосельського… Часто думаю, скільки свого особистого часу приділяли нам. Завжди хочеться почути від когось доброї поради чи слова. Згадую часто сказані вами слова – ви мої внучки, тому й любов у мене до вас більша, ніж до дітей! (дякую за ці спогади та зізнання).

- Чи правда, що тебе хочуть бачити в своїх клубах фахівці Європи?
- Ще коли ми їздили на міжнародні дитячі турніри до Польщі та Румунії, на нас кинули око тамтешні фахівці. Маємо приклад Юлії Думанської, яка сьогодні виступає у вищому дивізіоні Румунії за команду, яка є лідером чемпіонату Румунії. Звичайно, було чимало пропозицій від зарубіжних клубів, але чомусь думаю, що ще ранувато. Та й звикла до «Галичанки», не уявляю, як буду без цього рідного по духу клубу, найкращого в світі міста, подруг по команді, наставників та уболівальників. Так, у нас не має таких шикарних умов, такої сучасної бази, транспорту, великих коштів, але у нас є щось те, що близьке та рідне нам по духу. Якщо прийде час іти в Європу, то думаю у Францію або в Німеччину, мені подобаються ці країни.

- Що б ти хотіла побажати нашим краянам?
- Миру, добра та злагоди в усьому. Щоб якнайшвидше припинилися бойові дії на Сході. Поважати одне одного.

Богдан Аліман – старший тренер відділення гандболу Городенківської ДЮСШ


За матеріалами: http://galsports.com

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ