145 років тому народився Іван Боберський (Фото)

145 років тому, 14-го серпня 1873 року в селі Доброгостів Дрогобицького району на Львівщині, у родині отця Миколи народився один із найвизначніших фундаторів українського спорту досовєцької епохи Іван Боберський, ім’я якого носить Львівський державний університет фізичної культури.

Освіту Іван здобував у Самбірській класичній та Першій Українській академічній ґімназіях, університетські студії – в університетах Львова, австрійських Відня та Ґраца. Захопився ідеєю фізичної культури в українському товаристві «Русь»: тут склав іспит на звання «вчителя руханки» у середніх школах. Згодом подорожував країнами Західної Європи – Франції, Швеції, Чехії, Німеччини, де познайомився з роботою осередків фізкультури та вивчив нові форми й методи фізичного виховання.

ПРОФЕСОРСТВО У ЛЬВОВІ

У 1900 році Боберський повернувся до Львова та став до роботи професором фізкультури та німецької мови й класичної філології у Першій академічній гімназії. Крім того, як фаховий фізкультурник викладав руханку в гімназії сестер Василіянок. Молодий енергійний вчитель, озброєний і захоплений передовими поглядами європейського фізичного виховання, самовіддано працював на необжитій ниві – на західноукраїнських землях було тоді мало зацікавлення фізкультурою, панувала байдужість до неї як до навчального предмету.

У колах української спортивної громадськості одразу помічено високий фаховий рівень нового професора Боберського. В 1901 році при вступі у спортивне товариство «Сокіл» на загальних зборах його обрано заступником голови товариства та доручено керувати учительським гуртком з підготовки учителів руханки. У червні 1901 року за підтримки Боберського створено гурток для підготовки гімназійної молоді до публічних гімнастичних виступів, а в навчальні програми Першої академічної гімназії введено забави та ігри з м’ячем для учнів молодших класів.

ПОШИРЕННЯ ФІЗКУЛЬТУРИ

У 1902 році львівські руховики-соколи прилюдно виступають з вправами – і тим самим позитивно впливають на ставлення громадянства до фізичного виховання. Вони намагаються будь-якими способами (створюють свої школи, спортивні гуртки, клуби, видають навчальні посібники) поширювати руханку між українськими масами в усіх куточках краю. Наприкінці XIX – початку ХХ ст. український «Сокіл» у Львові був єдиним руханковим товариством, що ставило за мету гармонійне виховання тіла і духу.

Організація руханкових груп вимагала упорядкування відповідної спортивної термінології. Іван Боберський після пошуків власне українського словесного окреслення нових і невідомих понять намагався зберегти у спортивній термінології рідні вислови й український дух. Він, зокрема, впровадив такі новотвори, як «сітківка», або «відбиванка» (волейбол), «копаний м’яч» (футбол), «наколесництво» (велоспорт), «кошиківка» (баскетбол), «гаківка» (хокей) тощо, широко використовувані на західноукраїнських землях до 1939 року.

На 1903 рік припадають перші організаційні кроки в розвитку українського футболу. Цей рік був черговою віхою в його еволюції. Подальшим організаційним етапом на шляху творення команди стало заснування Боберським «Українського спортивного кружка» в травні 1904 року.

Українських підручників для підготовки фахівців фізичного виховання на той час не було. Тому Боберський власним коштом надрукував перші підручники з гімнастичних вправ, спортивних ігор: «Забави й гри рухові» (1904–1905), «Копаний м’яч» (1906). «Значення руханкових товариств» (1909) та ін. Пізніше (1913) завдяки його ініціативі було видано перший посібник для українського Пласту О.Тисовського. Видавав також перші українські спортивні журнали, а згодом й редагував у багатьох журналах статті з питань руханки та спорту. За його редакцією виходили неперіодичне видання «Вісти з Запорожа» (1910–1914) та щомісячний часопис «Січові вісти» (1912–1914). Випускав метелики, гасла, картки, діаграми, афіші спортивної тематики.

З рефератами про значення фізичної культури для українського народу, особливо для молоді і жіноцтва, об’їздив усю Галичину. Брав участь у конгресі працівників фізичної культури у Відні 1910 року, а 1912 року вивозив своїх вихованців на змагання до Праги.

Підготував перших українських учителів й вчительок фізичного виховання, які своєю невтомною працею, запалом педагога залучили до фізичного виховання широкі кола у містах і селах. До Боберського з проханням направити на роботу вчителів руханки зверталися з Києва та Катеринослава (нині – Дніпра), але їх бракувало і для Галичини.

СОКІЛЬСЬКИЙ РУХ

За час керівництва Боберським сокільського руху (у 1908–1914 він був головою товариства «Сокіл-Батько») з його ініціативи створюються нові спортивні структури, набувають поширення та розвитку окремі види спорту, товариства, клуби не лише у Львові, а й у провінції. Так, у 1906 році його учні з Академічної гімназії засновують перший український спортивний гурток, де набувають розвитку легка атлетика, футбол, бокс, гаківка, лещетарство, мандрівництво та санний спорт.

Професор допомагає організувати аналогічні гуртки не тільки у селах (руханково-пожежні гуртки), а й у містах, наприклад, у державних українських гімназіях Тернополя і Перемишля, котрі переростають у спортивні товариства «Поділля» і «Сянова Чайка». Завдяки активній праці Боберського в Західній Україні щодо організації цих товариств було засновано 974 сокільських гнізда й близько 800 січових товариств. Майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства. Боберський першим приділив увагу залученню до спортивно-гімнастичних товариств жінок.

На фото: Львівські соколи перед виїздом до Праги на VІ-ий Всесокільський злет. Зліва направо – у 1-му вікні вагона: Т. Гвоздецький, Юрій Боднар; 2-му вікні: Франтішек Коргонь, Йосиф Доманик; 3-му вікні: Степан Гайдучок до якого стоячи на пероні звертається Іван Боберський; 4-му вікні: Олександр Гошовський. На пероні зліва направо – 2-й: Степан Гасюк, 5-й: Гузар, 6-й: Федусевич. Львів, головний залізничний вокзал

З особистої ініціативи Боберського у 1911 році «Сокіл-Батько» у Львові розпочав акцію викупу земельної площі для спорудження спортивного майдану (згодом стадіон «Динамо»). Професор був переконаний, що без такого майдану українська молодь Львова і краю не може бути вихованою належним чином, мати почуття народної гідності свідомих громадян. З цією метою Боберський навіть вів листування з українцями усіх частин світу в справі пожертвувань. Таким чином, його гасло: «Добудьмо для себе самі українську площу у Львові!», проголошене після сокільського здвигу 1911-го, було втілене у життя, а сама подія мала позитивний вплив на сокільський та спортивний рух взагалі. Звісно, що вручення на здвизі сокільством професорові за козацьким звичаєм срібної булави як символу проводу стало виявом вдячності йому всього суспільства.

СТРІЛЕЦЬКИЙ РУХ

Духовними дітьми Івана Боберського є Українські січові стрільці (УСС) – перші паростки новітніх українських збройних сил. Він вважав, що сьогоднішній спортсмен-руховик завтра повинен стати на захист Батьківщини, якщо вона того потребуватиме. Ось тому-то українські спортсмени, які робили перші кроки під дбайливим наглядом Боберського, прекрасно зарекомендували себе під час Першої світової війни. Проте й сам «батько» не звільняв себе від цього: він входив до складу Бойової управи стрілецтва, був його невтомним опікуном. Працюючи там безупинно, видав «УСС в Карпатах», «Збірник пісень УСС», а також зібрав і зберіг документальні матеріали про українське військо.

РЕФЕРЕНТ ЗУНР

З 1915 року Боберський – член Головної Української Ради, згодом Загальної Української Ради, у 1918–1919 – референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР (зокрема, в місті Тернополі). Коли 1919 року в таборі інтернованих українських вояків у німецькім Яблоннім склалась несприятлива ситуація з 5-тисячною бригадою Української Галицької Армії, ймовірно, що стабілізації настрою бійців сприяв приїзд саме професора Івана Боберського. Бригаду було реформовано, знято карантин. Щоденно стали проводитися ранкова гімнастика та біг, а найбільшою популярністю користувався футбол.

На фото: Бойова управа – професор Іван Боберський, доктор Михайло Волошин, доктор Лонгин Цегельський

У листопаді 1920 року за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР Іван Боберський виїхав повноважним представником до США та Канади для організації допомоги стрілецькому війську. Під час служби за кордоном він постійно підтримував зв’язки з рідним краєм.

СЕРЕД УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

Із 1925 року Боберський – представник Львівського товариства опіки над українськими емігрантами в Канаді з уповноваженням співпрацювати з Товариством опіки ім. св. Рафаїла.

Перебуваючи в Америці, Боберський брав активну участь у житті української діаспори. Його діяльність була різноманітною – від популяризації у пресі діяльності керівника школи українського танцю Василя Авраменка у Нью-Йорку до збору матеріалів про українські часописи, книгарні, друкарні, українські школи на американській землі та проведення статистики української еміграції.

Не полишав Боберський і видавничої діяльності. За його редакцією вийшли альманахи «Нове поле» (1927), «Прерія» (1928), «Кленовий лист» (1929). У «Новому полі» навіть була опублікована складена ним карта українських поселень у провінціях Канади. Статті професора виходили як в українських періодичних виданнях США і Канади, так і у львівських часописах («Діло», «Нова зоря»). Боберський зібрав велику колекцію фотографій, що нині зберігається в Українській бібліотеці його імені у Вінніпезі.
У 1932 перебрався з Канади до тодішньої Югославії, де мешкав у маленькому містечку Тржичі (Словенія; звідти була родом його дружина Жозефіна) аж до самої смерті. Там він продовжував підтримувати тісні зв’язки з рідною Галичиною.

Помер Іван Боберський у віці 74-х років 17 серпня 1947 років у Тржичі.

ВШАНУВАННЯ

На відзначення 70-річчя з часу заснування Львівського державного університету фізичної культури рішенням Міністерства освіти і науки України вишу було надане почесне ім’я видатного діяча українського гімнастичного і спортивного руху, «Батька українського тіловиховання», професора Івана Боберського.

26 вересня 2016 року, в головному корпусі Львівського державного університету фізичної культури урочисто відкрито пам’ятну дошку з нагоди рішення про присвоєння університету почесного імені Івана Боберського.

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ