Сьогодні виповнюється 100 років з дня народження Віктора Чукаріна

Спортивна громадськість Львівщини сьогодні, 9-го листопада 2021 року, відзначає 100-річчя з Дня народження видатного українського гімнаста, неодноразового чемпіона СРСР, Світу та Олімпійських Ігор Віктора Івановича Чукаріна – Людини, яка все своє життя була прикладом служіння Вітчизні, прославляючи її спортивними досягненнями в різних країнах світу на змаганнях найвищого рівня.

Віктор Іванович Чукарін народився 9-го листопада 1921 року в селі Червоноармійське Новоазовського району (нині Донецька область) в сім’ї селян. Батько – Іван Евлампович – по походженню з донських козаків, мати – Христина Клементівна – гречанка.

В 1924 році сім’я переїхала у Маріуполь, а в 1929-му Віктор пішов у перший клас початкової школи. Під час навчання займався у вільний час футболом, плаванням, греблею, волейболом. Перші успіхи в спорті прийшли при здачі нормативів на значок БГТО, де він показав високі результати.

На День фізкультурника у 1937 році вперше побачив виступи гімнастів і вже через тиждень записався в секцію металургійного заводу імені Ілліча. Перший тренер Віктора – П.П. Сливка – побачив природний талант свого учня і в подальшому прищепив йому любов до спортивної гімнастики. Біля свого будинку Віктор з друзями спорудили перекладину і займалися на ній.

Після закінчення сьомого класу вступає до металургійного технікуму. Вчився на «добре» і «відмінно», одночасно займався в секції спортивної гімнастики технікуму. А в 1939 році перейшов на навчання до Київського технікуму фізичної культури, де тренувався під керівництвом відомого спортсмена і тренера Аджата Ібадулаєва, який у подальшому став йому хорошим другом. У 1940 році Віктор Чукарін виконав норматив майстра спорту СРСР зі спортивної гімнастики.

Закінчивши технікум фізичної культури з червоним дипломом на початку війни у 1941 році, разом з багатьма студентами записався на фронт добровольцем – в артилерію. Під Полтавою полк, у якому служив Віктор Чукарін, попав в оточення і він контуженим був захоплений у полон, який тривав більше трьох з половиною років. Пересильні пункти в Естонії, Польщі, Німеччині, а потім концтабір Зандбостель на узбережжі Північного моря (загалом їх було 17). Через декілька місяців перебування в концтаборах Чукарін був відібраний емісарами для сільськогосподарських робіт і почав працювати у бауєра.

5-го травня 1945 року фашисти зібрали всіх полонених, посадили на баржу і вивезли в море з метою затопити її. Врятував баржу з полоненими англійський військовий корабель, який відшвартував її у порт Везермюнде. Для відновлення сил і здоров’я полонених розміщували у шпиталях. В той час його вага була біля 40 кг.

У Маріуполь повернувся 7-го листопада 1945 року і почав працювати на заводі імені Ілліча інструктором фізичної культури. Одночасно активно тренувався. І вже у квітні 1946 року в Ленінграді приймав участь у чемпіонаті ВЦСПС в складі команди заводу.

Віктор Іванович Чукарін розумів, що для продовження спортивної і викладацької кар’єри необхідно багато знань і тому почав підготовку до вступу в інститут фізичної культури. Поступив у ЛДІФК в 1946 році. Спочатку тренувався без тренера, а через рік – під керівництвом П.Т. Собенка. Часи були важкі, харчування – по карточках, займалися в залі майже щоденно.

Чітко сплановані завдання на кожний тренувальний період та постійний творчий пошук дозволили Віктору Івановичу досягнути вершин спортивної майстерності. Очолити радянську гімнастику в кінці 40-х років було не просто. В той період було багато сильних спортсменів і щоб вигравати у них, треба було, спираючись на їхній досвід, винайти щось своє, щось нове. І це нове було знайдено у щоденному моделюванні змагальних вправ. Зараз це загальновизнана методика, а в той час вона багатьма засуджувалась.

Віктор Іванович Чукарін твердо входить до складу не тільки збірної України, але й СРСР. У 1946 році на чемпіонаті СРСР він займає 12-е місце, в 1947-му – уже 5-е, в 1948-му стає чемпіоном України, а в 1949-му – абсолютним чемпіоном СРСР! Саме з цих перемог розрозпочалось його тріумфальне сходження на спортивний Олімп. Титул чемпіона СРСР він завойовував у 1950, 1951, 1955 роках, а в окремих видах багатоборства чемпіоном країни ставав 13 разів.

Витримуючи величезні фізичні навантаження, Віктор Чукарін дотримувався суворого режиму – ніколи не пив і не курив. Гімнаста, подібного до нього, в той час спортивний світ ще не знав – відточена техніка, спокійна впевненість, складність вправ та його атлетична фігура були для всіх взірцем.

На ХV Олімпійських Іграх у Хельсінкі-1952 Віктор Чукарін виборов чотири золотих (загальнокомандне, особисте, стрибок, кінь/махи) і дві срібних (кільця та бруси) медалі. Такого в той час не досягав ще ніхто.

Треба зазначити, що Ігри-1952 у столиці Фінляндії дали неймовірно сильний поштовх для популяризації та масовості спортивної гімнастики. У ті роки гімнасти тренувались три рази на тиждень, а Віктор Іванович – двічі на день! Чукарін першим з наших гімнастів ввів у тренувальний процес планування, а більшість композицій виконував методом цілісної вправи. Натомість більшість його суперників використовувала роздільний метод.

На чемпіонаті світу 1954 року в столиці Італії Римі Віктор Іванович виборов три золоті, одну срібну та одну бронзову медаль. Аналогічним був і його виступ на ХVІ Олімпійських Іграх у Мельбурні-1956. Закінчив виступи у великому спорті Віктор Іванович Чукаріну 1957 році на чемпіонаті СРСР у віці 36-ти років.

Віктора Івановича Чукаріна запрошували переїхати зі Львова в Москву, Київ, Ленінград, гарантували квартиру, чудові умови для роботи. Зокрема, партійний керівник Білорусії Петро Миронович Машеров особисто мав розмову з Чукаріним і пропонував йому переїхати в Мінськ. Та Віктор Іванович відповів, що Львів дав йому все і це місто він ніколи не покине – він не бачив себе мешканцем іншого міста, ніж Львів.

Віктор Іванович Чукарін першим серед радянських спортсменів був нагороджений орденами Леніна та Трудового Червоного Прапору. А його педагогічна діяльність розпочалась, ще коли він був діючим спортсменом у складі збірної команди СРСР. Далі у ЛДІФК – викладачем, старшим викладачем, доцентом, завідувачем кафедри гімнастики.

Віктору Івановичу Чукаріну належить пріоритет у проведенні відкритих тренувальних занять. За час роботи на кафедрі він підготував близько 30-ти майстрів спорту. А в 1972 році йому було присвоєно звання Заслуженого тренера УРСР. Тривалий період Віктор Іванович був старшим тренером збірної команди СРСР зі спортивної гімнастики, готував команду до ХХ Олімпійських Ігор у Мюнхені-1972 та чемпіонату світу-1974.

Віктор Іванович Чукарін вів велику громадську роботу: постійний лектор товариства «Знання», заступник секретаря парткому інституту, депутат міської та обласної Рад, член міському КПРС Львова.

Важка юність, концтабори і великі психологічні навантаження не могли не позначитися на здоров’ї Віктора Івановича Чукаріна. 25-го серпня 1984 року перестало битися серце великого спортсмена і педагога, легенди світової гімнастики ХХ століття.

Починаючи з 1970 року у Львові щорічно проводиться Кубок-Меморіал Віктора Івановича Чукаріна, участь у якому беруть гімнасти різних вікових груп з України і зарубіжжя.

Після перемоги Віктора Чукаріна на Олімпійських Іграх 1956 року заслужений скульптор України Яків Чайка виліпив його скульптуру і копію, які встановлені у головному корпусі та гімнастичному залі спортивного корпусу ЛДУФК імені Івана Боберського. Після смерті Віктора Івановича скульптор прийшов на кафедру і висловив бажання виготовити ще одну аналогічну скульптуру, яка була встановлена на могилі видатного атлета на Личаківському цвинтарі. Саме це було останнім побажанням Віктора Івановича Чукаріна, яке він висловив вже перебуваючи важко хворим...

 

Олег Бубела, Костянтин Петренко 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ