Минулими вихідними українська фехтувальниця Анна Максименко, яка є студенткою першого курсу кафедри фехтування, боксу та національних одноборств Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського здобула неймовірно яскраву перемогу в столиці Угорщини Будапешті та принесла Україні перше з 2013 року «золото» в жіночій шпазі на турнірах серії Гран-прі FIE. До речі, тоді, 12 років тому, перемогу на Гран-прі FIE здобула випускниця нашого закладу вищої освіти, олімпійська чемпіонка Лондона-2012 Яна Шемякіна. І що цікаво, сталося це також в Будапешті…
До тріумфу в столиці Угорщини 17-річна львів’янка Анна Максименко неодноразово сходила на п’єдестал чемпіонатів світу та Європи серед кадетів і юніорів, а також восени минулого року разом зі старшими подругами по команді здобула «срібло» Кубка світу у канадському Ванкувері. Але в особистій першості на дорослих змаганнях такого рівня досі її найкращим результатом було потрапляння в ТОП-64. Про те, як вдалося здійснити золотий прорив та емоції після перемоги Анна Максименко розповіла у коментарі пресслужбі Національній федерації фехтування України.
– Чи було передчуття, що ці змагання складуться так успішно?
– «Ніяких передчуттів не було. Просто хотілось нарешті потрапити до ТОП-32 найсильніших і показати гарне фехтування».
– Який поєдинок на шляху до четвірки (півфіналу) був найважчим і чому?
– «Виділю два поєдинки: проти Александри Ндоло з Кенії за вхід в ТОП-32, тому що у першому ж бою основної сітки довелось зустрітися з такою досвідченою суперницею та бій за вхід у вісімку з нейтральною спортсменкою, адже було доволі складно вирвати перевагу, так само як і втримати її».
– Що відчували коли виходили на подіумну доріжку в темряві під світлом прожекторів з LED-екранами і своїм фото на них?
– «Раніше я вже фехтувала на гарно оздоблених фінальних доріжках, але в Будапешті вона була просто нереальна. Коли виходила на представлення, відчувала що це щось нове, зовсім іншого рівня, було дуже круто!».
– Як вдалося переломити хід півфінального поєдинку проти Леонори МакКіннон з Канади?
– «Під час хвилинної перерви мій тренер Андрій Вікторович Орліковський підкорегував мої помилки і, що також немало допомагало мені впродовж цілого дня, він не переставав вірити в мене!»
– Які думки були в кінці фіналу, коли програвала два уколи й відчуття, коли в додаткову хвилину вдалося здобути перемогу?
– «Вперше за день я почувалась дуже розгубленою і почала сильно переживати, проте в останній момент мені вдалось приборкати себе, зрівняти рахунок та завдати вирішальний укол. Перші пару секунд після цього намагалася переварити інформацію, що і як взагалі сталось, а пізніше були такі емоції, які важко передати словами. В той момент я почувалася найщасливішою в світі!».
– Що стало запорукою перемоги в Будапешті?
– «Впродовж цілого дня у мене практично не було переживань, що доволі дивно. Думаю, причиною цього є те, що зайшовши у ТОП-32, я зрозуміла, що виступила краще за всі свої минулі турніри серед дорослих – Кубки світу і Гран-прі. Вже на той момент я була рада своєму результату і мені залишалось продовжувати фехтувати в своє задоволення!».
– Без кого цей успіх був би неможливий?
– «Сердечно дякую своїм тренерам Орліковському Андрію Вікторовичу та Семеряк Зоряні Степанівні, моїй сім’ї та всім моїм друзям за підтримку, а також, звичайно, дякую Збройним Силам України!».
За матеріалами НФФУ
Запрошуємо приєднатись до офіційних сторінок нашого Університету в соціальних мережах!
