Чин похорону бійця «Азову» Юрія Мочульського – випускника кафедри легкої атлетики Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, який 29-го серпня поточного року загинув на війні з російськими окупантами, розпочнеться о 10:00 в суботу, 9-го вересня, у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла (Львів, вулиця Театральна, 11). Далі відбудеться міська церемонія прощання з Героєм на площі Ринок. Поховають Воїна в селі Купче, де він народився та виріс, орієнтовно о 13:00–14:00.
Юрій Мочульський народився 6-го травня 1995 року в селі Купче Буського району Львівської області. Як і його на три роки старша сестра Орися (випускниця нашого Університету, багаторазова чемпіонка України, членкиня національної збірної), захопився легкою атлетикою – тренувався у ДЮСШ м. Буськ, спеціалізуючись у бігу на середні дистанції (800 м, 1500 м, 3000 м). Неодноразово ставав переможцем і призером обласних та всеукраїнських змагань, був членом збірної команди Львівської області.
Завершивши навчання у середній школі, поступив у Львівський автодорожній технікум. А отримавши середню спеціальну освіту, у 2014 році продовжив навчання на факультеті спорту Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, був студентом кафедри легкої атлетики. В 2018 році успішно склав державні іспити та отримав диплом бакалавра.
У перші дні повномасштабної війни повернувся з-за кордону в Україну і разом з чоловіком своєї сестри, відомим стрибуном у висоту, учасником Олімпійських ігор у Пекіні-2008 та Лондоні-2012 Дмитром Дем’янюком приєднався до 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Отримав поранення та повернувся на фронт у лавах «Азову».
Загинув Юрій Мочульський 29-го серпня, під час штурму ворожих позицій… Йому було тільки 28 років. Він був доброю і порядною людиною та справжнім Воїном, Патріотом України і Героєм.
Слава Україні!
Герої не вмирають!
Розмова Божої Матері з Сином про Україну
Іде світом Божа Мати, бачить все палає.
Запитала свого Сина: – Що це означає?
Глянув Ісус на країну, де згарище тліє,
Показав на Україну і сказав Марії:
– Це Народ , що віру має, праведні його діла,
Світ до миру призиває об’єднатись проти зла.
Добровільно віддав зброю, всьому світу так велів,
Тепер боронить свою волю голіруч від ворогів.
– За що йому такі муки, що несе віками?
– За те, що в нього руки вкриті мозолями…
Господь його дав для того, щоб світ годувати,
А брат його кує зброю, хоче царювати…
Зупинилась Божа Мати, обійняла Неньку,
Загорнула в святі шати, до свого серденька;
– Не дам тебе, моя доню, у рабство нікому,
Ти матимеш свою долю, світлу як ікону.
Бо ти мучеників Мати, що пішли за Сином
І тебе не подолати ні вогнем, ні димом.
Не дам тебе, моя доню, нікому убити,
Бо ти маєш таку долю, щоб мир боронити.
Щоб посіяти пшеницю, людство годувати,
Дати світу паляницю й Бога прославляти.
