Громадськість України сьогодні, 14-го серпня, відзначає 150-річчя від народження Івана Боберського (14.08.1873 р., Доброгостів на Дрогобиччині – 17.08.1947 р., Тржич, Словенія) – видатного українського націєтворця, державного, військово-політичного і громадського діяча, педагога, організатора, основоположника українського тіловиховання, спортсмена, журналіста, редактора, видавця, перекладача, архівіста, музейника, фотографа, мецената.
Іван Боберський народився 14-го серпня 1873 року у селі Доброгостів на Дрогобиччині в священничій родині. Батько – о. Микола Боберський, мати – вчителька Анна-Домініка. Учень гімназій в Новому Санчі й Самборі (1884–1891). Навчався в університетах Львова і Ґраца (1891–1899), де здобув фах учителя німецької мови і фізичного виховання. Вивчав досвід німецької, французької, шведської, англійської та чеської національних гімнастичних систем.
Учитель німецької мови в ІV гімназії у Львові (1899–1900), учитель німецької мови і гімнастики (руханки), завідувач німецькомовної бібліотеки в Дрогобицькій гімназії (1900–1901); учитель (1901–1918), професор (з 1905 року) німецької мови і гімнастики, завідувач німецькомовної бібліотеки Академічної гімназії та її філії (1906–1914); жіночої учительської семінарії (1903–1905) та гімназії сестер Василіянок (1906–1914) у Львові.
Член українського товариства «Сокіл» (з 1901 року), голова «Сокола-Батька» (1908–1918) – керівного осередку українського сокільського руху. Один з організаторів і голова учительського кружка руханки при «Соколі» (з 1909 року – «Сокіл-Батько») у Львові (1901–1918). Упродовж 1901–1918 років учитель і наставник перших українських фахівців з тіловиховання – С. Гайдучка, Т. і П. Франків, Д. Навроцької, О. Суховерської, І. Криницького, Є. Любовича, Т. Поліхи, О. Тисовського, Ю. Семотюка, С. Сидорович. Популяризатор різних видів спорту, автор перших українських теоретико-методичних праць, присвячених різним аспектам фізичного виховання і спорту, розробник української тіловиховної термінології (гаківка, лещетарство, копаний м’яч, прорух, руханка, ситківка). Член Наукового товариства імені Тараса Шевченка (з 1902 року), засновник в Академічній гімназії у Львові «Українського спортового кружка» (1906) – першого осередку розвитку і популяризації спорту в навчальних закладах українців Галичини, співзасновник товариства «Учительська громада» (1908), ініціатор заснування в гімназії СС Василіянок у Львові «Дівочого спортового кружка» (1910); спортового товариства студентів вищих шкіл Львова «Україна», української скаутської організації «Пласт», «Змагового союзу» (1911).
Учасник Першого українського просвітньо-економічного конгресу у Львові (1909), ІІІ Міжнародного конгресу з питань шкільної гігієни у Парижі (1910). Ініціатор та організатор викупівлі земельних ділянок для створення та облаштування першої у Львові української руханково-спортової площі – руханково-спортового майдану «Український Город», площі «Сокола-Батька» (1911); ініціатор запровадження «Запорожських ігрищ» у Львові – комплексних спортивних змагань (другі відбулися в 1914 році). Співорганізатор та очільник І Краєвого здвигу (1911) та Шевченківського здвигу у Львові (1914). У 1912 році учасник з’їзду у Відні «Державного союзу вчителів середніх шкіл» Австро-Угорської монархії та організатор участі делегації українських соколів у VІ Всесокільському злеті у Празі. Засновник і редактор українських видань у Львові – «Сокілські Вісти», «Вісти з Запорожа», «Пластовий Табор», «Калєндар «Вістий з Запорожа» на 1914 рік» (1909–1914).
Член і скарбник Української бойової управи, референт «Артистичної горстки» і «Пресової кватири» Українських січових стрільців (1914–1918). Член Головної української ради (1914–1915), Загальної української ради (1915–1916). Навчався у торговельній академії у Відні, де закінчив «рахункові студії» (1917–1918). Референт «Письменничого відділу» в Державному секретаріаті військових справ ЗУНР (1918–1919), повноважний представник ЗУНР у США (1920) та Канаді (з листопада 1920 року), секретар Представництва ЗУНР у Канаді (1922–1924).
Керівник українського відділу корабельної компанії «Кунард» у Канаді (1924–1931), діяльний член «Товариства опіки над українськими переселенцями імені святого Рафаїла в Канаді» (1924–1939), «Товариства опіки над українськими еміґрантами у Львові», «Українського народного союзу». У 1928 році востаннє відвідав Львів, де провів низку зустрічей з громадськими діячами. Ініціатор створення «Канадійської бібліотеки імені Івана Боберського» у Вінніпезі (1932). В 1932–1947 роках разом з дружиною Йосифиною проживав у словенському містечку Тржич. У 1933 році обраний почесним головою «Союзу українських сокільських організацій за кордоном». В 1936 році побував у Німеччині як журналіст на IV зимових Олімпійських іграх у Ґарміш-Партенкірхені та XI літніх Олімпійських іграх в Берліні. 1943 рік на українських землях проголошено Рік Івана Боберського.
У 1946 році померла дружина Івана Боберського Йосифина. 17-го серпня 1947 року помер Іван Боберський. Похований у родинному гробівці Поллаків на кладовищі словенського міста Тржич.
Іван Боберський – автор численних публікацій з фізичного виховання, спорту, історії української діаспори (підписувався також криптонімами та псевдонімами «Бб», «ББ», «Б. Б.», «І. Б-кий», «Льорд Брідідік», «Оеи», «Оей», «Оси», «Рек», «Рск» та інші) в українській та зарубіжній періодиці, журналах, альманахах, календарях, енциклопедіях, зокрема «Америка», «Вісти з Запорожа», «Діло», «Життя і знання», «Канадійський Фармер», «Народне Слово», «Поступ», «Свобода», «Сокілські Вісти», «Спорт», «Змаг», «Український Голос», «Український еміґрант», «Український Сокіл».
Ще за життя іменований «Апостолом фізичного виховання», «Апостолом фізичного відродження нації», «Батьком українського сокільства», «Батьком українського тіловиховання», «Великим Сином України», «Вчителем», «Каменярем українського спорту», «Невтомним каменярем українського відродження, культури й поступу», «Провідником», «Невтомним працівником на ниві української руханки», «Тіловиховним авторитетом». Сучасники порівнювали його з засновниками європейських національних систем фізичного виховання – шведом П. Лінгом, англійцем Т. Арнольдом, німцем Ф. Яном, чехом М. Тиршем, ініціатором відродження Олімпійських ігор сучасності – французом П. де Кубертеном…
