Боронячи рідну землю від рашистсько-путінської орди з проклятої московії, 29-го серпня 2023 року, на 29-му році життя, під час штурму ворожих позицій загинув боєць «Азову» Юрій Мочульський – випускник кафедри легкої атлетики Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського.
Юрій Мочульський народився 6-го травня 1995 року в селі Купче Буського району Львівської області. Як і його на три роки старша сестра Орися (випускниця нашого Університету, багаторазова чемпіонка України, членкиня національної збірної), захопився легкою атлетикою – тренувався у ДЮСШ м. Буськ, спеціалізуючись у бігу на середні дистанції (800 м, 1500 м, 3000 м). Неодноразово ставав переможцем і призером обласних та всеукраїнських змагань, був членом збірної команди Львівської області.
Завершивши навчання у середній школі, поступив у Львівський автодорожній технікум. А отримавши середню спеціальну освіту, у 2014 році продовжив навчання на факультеті спорту Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, був студентом кафедри легкої атлетики. В 2018 році успішно склав державні іспити та отримав диплом бакалавра.
У перші дні повномасштабної війни повернувся з-за кордону в Україну і разом з чоловіком своєї сестри, відомим стрибуном у висоту, учасником Олімпійських ігор у Пекіні-2008 та Лондоні-2012 Дмитром Дем’янюком приєднався до 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Отримав поранення та повернувся на фронт у лавах «Азову».
Загинув Юрій Мочульський тиждень тому, 29-го серпня, під час штурму ворожих позицій… Він був доброю і порядною людиною та справжнім Воїном, Патріотом і Героєм.
Ось що розповідає про нього Дмитро Дем’янюк, який так само з перших днів війни став на захист України: «Брате… Друже… Побратиме… Юрчик… Рижий… Я не вірю, що тебе більше немає. Що мама залишилась без сина, жінка без чоловіка, а сестра без молодшого брата… Ти був взірцем для мене – прикладом. Приїхав з-закордону захищати свою країну та нашу сім’ю в перший день війни – коли інші тікали. Ми разом пішли у військкомат у той день і разом служили в 103-й бригаді. Моя перша відпустка була на твоє весілля… Я так радів цьому… Радів за тебе. На другу відпустку провідував тебе з пораненням у госпіталі в Рівному… Після того ти не списався… Ти пішов в «Азов». А тепер я знов у відпустці буду вже на твоєму похороні… Нестерпний біль… Війна забирає найкращих людей. Ти віддав за нас найцінніше – своє життя. Ти мав бути офіцером, попри своє небажання, але за своє відношення до особового складу. Але не встиг. Для мене ти будеш завжди справжнім командиром і офіцером. Я завжди стоятиму на колінах перед тобою. Клята росія, мразота, повинна відповісти за кожного, кого забрала у нас. Помстимося. Не помирає той кого пам’ятають. Ти з нами будеш завжди в наших серцях. Вічна пам’ять…»
Слава Україні! Герої не вмирають!
P.S. Про час та місце похорону Юрія Мочульського рідні повідомлять пізніше.
